Це пошук лейтмотиву чогось ще не існуючого, коли ти відчуваєш, що ось-ось почнеться якась ключова, важлива подія.
Це як атмосфера перед дощем, настрій, відчуття. Ти вже точно знаєш — зараз хлине! Але ще не впала жодна краплина. І ти бачиш, як ця перша краплина вже летить… Вона в повітрі, і доки вона не впала на землю, не можна вважати, що дощ вже розпочався.
Мені дійсно, як у прямому, так і в переносному сенсі, не вистачає нових пісень, як повітря, як кисню. Не «музейних» пісень, а таких, що по-справжньому виражають той світ, у якому я хочу жити. Я відчуваю, що вони вже написані, але ще не проявлені в цьому світі.
Образи птахів, які крізь дим летять до світла, дитини, яка щемливо плаче уві сні, і хвилинка тиші між вибухами… — реальні. Це 21 століття, Європа. Україна.
