Життя біля вогню

Коли я працюю, то уявляю себе дитиною первісної людини, 5-7 років. Я сиджу біля вогнища, батько кидає мені шмат глини, а мама каже:

- Зроби з неї щось корисне, поки я дочищу цю рибу, і ти отримаєш поїсти. 

Я бачу що у мене є не більше трьох хвилин і… вирішую зробити чашку. Якомога швидше катаю шось схоже на сніжок, протикаю на дві третини і швидко перебираючи пальцями виліплюю чашку. 

- А ручка де? Запитує батько. За що брати будеш? 

Я розумію що мати робить останній рух і після цього риба вирушить на вогонь. У мене залишається 10 секунд. Я хапаю шмат глини, стискаю рукою і приліплюю до чашки. Як виходить, головне — аби він там був. Готово! Є ємність, в яку можна щось налити, і є за що її взяти. Завдання виконано, ціль досягнуто найкоротшим шляхом. Мені дадуть поїсти. 

Ця уявна сцена допомагає очистити розум і працювати чесно і чисто. 

Кожен із предметів колекції я робив у потоці. Без думок, ескізів або будь-яких очікувань. У кожної роботи є своє неповторне обличчя. 

Я отримую величезне задоволення і натхнення від процесу!